부산대학교 도서관

Мета статті – представити результати дослідження щодо застосування теоретичної аргументації у працях істориків освіти, які жили та працювали на теренах України упродовж другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. Наукова новизна полягає у тому, що вперше на основі праць істориків освіти проаналізовано способи теоретичної аргументації у науково-історичних наративах учених України, показано найбільш характерні, а подекуди, і нехарактерні вживання дедуктивної, системної та методологічної аргументації дослідниками історії освіти. Висновки. Теоретична аргументація у працях істориків досліджуваного періоду набула масштабного використання під впливом філософських вчень позитивізму, марксизму, різноманітних течій неоромантизму та неокантіанства. У межах теоретичної аргументації вчені активно послуговувалися дедуктивною та системною аргументацією. Першу активно використовували навіть історики-позитивісти, які декларували симпатії до індукції, а до дедуктивних обґрунтувань ставилися, як до непотрібної метафізики. Зауважимо, що переконливість дедуктивних обґрунтувань залежала від переважно теоретично визначених головних засновків і фактологічних менших засновків. У розлогих обґрунтуваннях головні та менші засновки часто були висновками інших дедуктивних та індуктивних силогізмів. З’ясовано, що під впливом ідеологічних доктрин або хибних наукових (псевдонаукових) теорій, дедуктивна аргументація у працях дослідників історії освіти була націлена на доведення неправильних тверджень. З цієї ж причини траплялися і випадки порушення правил логіки при обґрунтуванні положень, головний засновок яких диктувався ідеологічними постулатами. Системна ж аргументація особливо послідовно втілювалася українськими істориками освіти у радянську добу, що було спричинено домінуванням марксистського вчення. Подекуди історики освіти будували свої обґрунтування в рамках певних теорій: мовознавчих, політично-правових, власне історичних та ін. Прикладом системної аргументації є використання вченими історико-теоретичних концептів, яким надавалася певна пояснювальна сила. До методологічної аргументації вчені вдавалися нечасто, лише в умовах, коли розуміли, що тільки застосування одного методу буде найбільш оптимальним. Серед українських вчених досліджуваного періоду лише Г. Іваниця спробував запропонувати універсальний метод («метод соціально-генетичного аналізу») для вивчення поглядів історичних діячів у сфері освіти. Однак, запропонований ним метод відзначався марксистською схематичністю, зумовлену помилковими уявленнями про «класову свідомість».